Українська література 8 клас 28.10

Тема : Захопливі історії підлітка у творі Анатолія Дімарова “На коні й під конем” (бесіда з позакласного читання)

Дитинство і юність

Народився 5 травня 1922 року на хуторі Гараськи (Гарасюти) на Шишаччині, що в Полтавській області. Його батько, Андронік Федорович Гарасюта, був одружений на доньці священика. Це був трудолюбивий господар, мав велике хазяйство, чимало землі, просторий, добротний будинок під залізом. Згодом його оголосили куркулем. Дімаров часто згадував, як розкуркулювали його сім'ю: « Вночі прибіг голова сільради й каже: „Андроник Федорович, сховайте кудись свою жінку, бо вранці прийдуть вас розкуркулювати. Жінку вивезуть у Сибір, пропаде там з дітьми“. Батько надів на мене, шестирічного, рюкзак, мама взяла на руки трирічного братика, і ми пішли в ніч. Добралися до села біля Псла, де мамина приятелька жила. Батька розкуркулили, розтягли все…».

У дитинстві Анатолій пережив Голодомор в Україні 1932–1933 років, все життя згадував, як мама пекла млинці з цвіту акації. Після закінчення середньої школи в 1940 р. був мобілізований до армії. З початком Другої світової війни воював у складі 371 стрілецького полку 130 стрілецької дивізії на Південно-Західному фронті. Поблизу Могильова 17 липня 1941 року отримав важке поранення, після лікування опинився на окупованій території. Став командиром партизанського загону, мав кілька поранень і контузій, отримав інвалідність у молодому віці. Нагороджений орденами і медалями.

У 1944 році він приїхав до Луцька, де прожив шість років. І саме там, як зізнався письменник, у ньому пробудилася національна свідомість. «У мене до того ніколи не сиділо в душі, що я — українець!»

У повоєнні роки працював у газеті «Радянська Волинь». У 1949 році він видав першу збірку оповідань «Гості з Волині»; згодом після закінчення навчання, Дімаров видасть цілу низку збірок оповідань.

Впродовж 1950–1951 років Анатолій Дімаров навчався в літературному інституті імені Максима Горького у Москві, згодом перевівся й закінчував навчання у 1951–1953 роках вже у Львівському педагогічному інституті. Закінчивши навчання, працював редактором у видавництвах України. Був на редакційній роботі в газетах «Радянська Україна», « Радянська Волинь», працював головним редактором Львівського обласного видавництва «Радянський письменник».

Перші романи Анатолія Дімарова з'явилися наприкінці 1950-их років, і в наступні роки він видав цілу плеяду успішних романів, зокрема «Його сім'я» (1956), «Ідол» (1961), «І будуть люди» (трьома книгами, 1964, 1966, 1968) та «Біль і гнів» (двома книгами, 1974, 1980) тощо. За другий том «Болі і гніву» Дімаров був нагороджений Шевченківською премією.

У своїх творах письменник не боявся змальовувати часи примусової колективізації, голодомору 1932–1933, масові репресії — відрізки історії, на які було накладено суворе табу. Та редактори й цензура працювали вправно: викреслювали цілі абзаци, обривали сюжетні лінії. Насамперед ідеться про його романи «І будуть люди» (1964–1968) та «Біль і гнів» (1974–1980 роки) — історичну епопею про український народ, його долю у XX столітті. Як результат — з обох творів вилучено десь третину роману.

Анатолій Дімаров написав кілька книжок для дітей: «Блакитна дитина», «На коні і під конем», «Про хлопчика, який не хотів їсти», «Для чого людині серце», «Друга планета», «Тирлик» тощо.

У 2012 році Анатолій Дімаров відмовився від ордена Ярослава Мудрого IV ступеня, яким його нагородив тодішній президент України Віктор Янукович. І пояснив, що «письменник повинен перебувати в опозиції до будь-якої влади, хоч якою вона була б. І сприймати урядову нагороду як спробу його підкупити». Вважав, що «не може прийняти з рук людей, які штовхають країну у прірву».

Помер Анатолій Андрійович Дімаров 29 червня 2014 року на 93-му році життя. Похований у м. Київ.

У Шишацькому краєзнавчому музеї (Шишаки, Полтавська область, вул. Корніліча, 22) зберігаються фото із сімейного архіву, особисті речі письменника.

1. Прочитайте твір за посиланням (Повна версія )

https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=2894

(стислий переказ )

https://www.ukrlib.com.ua/styslo/printit.php?tid=18074

Творчий доробок А. Дімарова є вагомою частиною національної культури ХХ ст. завдяки актуальній проблематиці, заглибленню у соціальні, морально–етичні, психологічні сфери буття народу. Письменник порушує актуальні питання суспільства свого часу, виводить перед читачем історичну панораму ХХ століття.

Повість «На коні й під конем» є автобіографічною. Події, зображені у творі охоплюють складний в українській історії період: кінець 20-х – 1941 р. Образ автора тут не можна схарактеризували з однієї позиції. Справа в тому, що “автор-оповідач то зливається з образом головного героя, то дистанціюється від нього через ліричні відступи, коментарі, іронічні висловлювання виражаючи власне ставлення до зображуваного” [2, с. 48]. Саме уривчастість, епізодичність як риси повісті обумовлюються авторською концепцією.

Вражає глибокий психологізм повісті, за допомогою якого автор передає повну картину тяжкої епохи. “Художні деталі у творі створюють сугестивний ефект присутності в ситуації” [2, с. 48]. Спогади автора подаються через призму дитячого сприйняття. Тож Толі їхня убога хата, нестатки, тяжка праця матері не здавалися чимось неприродним. Та читач розуміє весь трагізм епохи. З інтер'єрних, портретних, психологічних деталей складається картина злиденного побуту сільської вчительки та її синів.

Образ головного героя у повісті є не лише об'єктом зображення, а й засобом розкриття центральної теми – теми “історія покоління”, і не просто покоління, а покоління, як прожило своє життя у роки ХХ століття, в час істотних змін на всіх рівнях: суспільному, науковому, технічному, культурному, психологічному.

Показуючи життя Толика, Анатолій Дімаров змальовує не просто пригоди хлопчика, а вказує на вплив життєвих ситуацій на формування особистості хлопчика. Перед читачами формується образ допитливої, активної людини. Звичайно, автор вказує і на негативні риси характеру Толика: він непослідовний, розбишакуватий, завдає чимало клопоту та навіть матеріальних збитків і без того бідній матер. Але, поруч з цим, в душі головного героя формуються важливі морально-етичні принципи і закони. У цьому плані великий вплив на свідомість хлопчика мала книга. Саме книжка стане незамінним товаришем і мудрою порадницею в подальшому дорослому житті. Толик має дуже розвинену фантазію, з допомогою якої хлопчик мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками, захищає добро.

У повісті автор не оминув і такої теми як голодомор ХХ ст. До цього питання Анатолій Дімаров звернувся одним із перших в українській літературі. В епізоді “Земляні млинці” постає болюча картина: діти — Толик, Ванько, Сергійко і Ганнуся — гралися “в гості”: старші діти пекли із землі млинці, повагом, як дорослі, говорили про господарство, а малі буцімто пригощалися. Мала Ганнуся теж ухопила земляний млинець “і раптом гірко заплакала” [1, с. 246]. Вона просила справжніх млинців, старші діти не знали, як її втішити. А. Дімаров, подаючи картини голодомору шляхом показу подій саме дитячими очима, підкреслює весь трагізм пережитої епохи, вплив її на формування окремої особистості і цілої нації загалом.

Назва твору обрана не випадково. Найчастіше хлопчик опинявся “під конем”, спокутуючи гріхи: “Крав яблука і груші, толочив чужі баштани, висмикував хвости у гусаків, дратував собак, вкидав у річку котів, розбивав, коли траплялося, шибки з рогатки, дер, де тільки міг, штани, чубився з братом... А каятись мені доводилося досить-таки часто, особливо, коли свистіла наді мною лозина чи випорскував з чужого садка, несучи повні штани кропиви, напханої безжалісною дядьківською рукою” [1, с. 268]. Але “життєвий досвід, духовне зростання, що день у день формували особистість, уповні проявилися вже у дорослому бутті, дозволили Толикові втриматися “на коні” на крутому зламі історії рідної землі” [2, с. 49] Приборкання норовливого коня своєї долі стало можливим лише завдяки тим морально-етичним і духовним засадам, на яких виховувалося покоління: працелюбність, чесність, здатність до співпереживання відповідальність, людяність.

Фінал повісті розгортає читачам початок Великої Вітчизняної війни. Ця частина (“Замість епілогу. Граната”) є найдраматичнішою в повісті повісті. Автор підводить нас до ключової фрази: “Ми стали тими, ким і повинні були стати, і недалека війна готувала нам суворий екзамен: на мужність і зрілість. І ми складемо його живі чи мертві” [1, с. 596]. В цих словах яскраво виражена життєві пріоритеті головного героя: сила волі, незламність духу, твердість, мужність, витривалість.

Вся повість, крім останньої частини, особливо “Блакитна дитина”, обрамлена добрим і м'яким гумором, який є художньою домінантою книги. Навіть про сумні, драматичні події автору вдається говорити так, що труднощі видаються подоланними. Також домінантами твору, але вже з психологічного боку, є оптимізм і життєлюбство.

Слід вказати і на використання письменником розкішних мовних фарб: емоційно-забарвленої лексики (дитинище), розмовних елементів (впер, гемонське, витріщивши очі, ревонув). Слушно зазначив А. Погрібний, що майстерності, стиля як такого “не помічаєш” [3, с. 152].

Отже, у хронологічній послідовності розгортається художня біографія героя на тлі життя його покоління. Анатолій Дімаров, зображуючи світ очима Толика, показує соціальні умови життя 1920 – 30-х рр. ХХ ст. Розглянувши повість “На коні й під конем”, слід зауважити, що автор майстерно передав читачам проблему формування особистості в умовах суспільно-політичних чинників ХХ століття. А. Дімаров розглянув особливості духовного розвитку нації, серед яких важливе місце посідає формування національної самосвідомості українців, виховання почуттів національної гідності й морального обов'язку перед народом, збереження національних звичаїв та обрядів, релігійних традицій. Автор наповнив поняття “психологізм”  конкретно-життєвим змістом, при цьому митець не тільки розкрив аспекти внутрішнього світу героїв, а й зобразив форми побутування психіки в багатогранних зв'язках з соціально-політичними, філософськими, морально-етичними основами національного життя.

Домашнє завдання

Зробити  аналіз твору